У заручниках безощадності
На тижні, що минає, Кабмін ухвалив рішення щодо зниження соціальних нормативів на послуги ЖКГ з урахуванням фактичного споживання енергоносіїв населенням.
16 лютого 2017
Зміни вступлять у силу вже з наступного опалювального сезону та
безпосередньо стосуватимуться найбільш незахищених — одержувачів
субсидій. Держдопомога на оплату послуг ЖКГ нараховується, виходячи саме
з норм споживання. Це не означає, що субсидіанти повинні менше
споживати, але вони точно муситимуть оплатити зі своєї кишені за
споживання вище нормативу, навіть якщо не можуть на це споживання
впливати. Наступного ж опалювального сезону очікується корекція
кількості самих одержувачів субсидій, адже при призначенні держдопомоги
враховується дохід сім'ї, і зі зростанням мінімальної зарплати кількість
претендентів на субсидію очікувано скоротиться.
Вишенькою на торті стала заява НКРЕКП про те, що діючий тариф на
електроенергію для населення виявився "неринковим", і воно (населення)
оплачує лише 42% вартості. А отже, очікуване з березня 30-відсоткове
подорожчання електрики може виявитися в результаті 60-відсотковим, хоча
чітких розрахунків-обґрунтувань із цього приводу ніхто так і не надав.
Мабуть, влада вирішила боротися не з відсутністю обліку й надлишковим
споживанням, не з монополістами ринку і непрозорим тарифоутворенням, а
зі споживачами й одержувачами субсидій.
Два роки тому на опалення одного квадратного метра за нормативами
виділялося 11 кубометрів газу. Потім показник знизили до 7 кубометрів.
Тепер норматив становить 5,5 кубометра. При цьому чиновники, коментуючи
рішення, зазначали, що, за їхніми підрахунками, споживання минулої зими
становило в середньому 5,3 кубометра на 1 кв. м житла. Це яскрава
демонстрація відсутності будь-якого достовірного обліку в секторі. Для
того, щоб оцінити споживання, Кабміну знадобилися два роки емпіричних
досліджень, при цьому їхню вірогідність ніхто не поспішає
підтверджувати, та й ще раз перевірити їх складно. Адже лічильники
встановлено далеко не скрізь, а прив'язують тарифи до квадратних метрів.
Проте в будинках, де встановлено лічильники для централізованого
опалення, норми зменшать з 0,0548 до 0,0431 Гкал на 1 кв. м площі. Норму
споживання електрики знизять з 65 до 51 кВт·год, а природного газу для
індивідуального опалення — з 5,5 до 5 кубометрів на 1 кв. м опалюваної
площі. Ці заходи дадуть змогу скоротити обсяги нарахованих субсидій,
частково мотивуватимуть людей до економії, але реальним стимулом
енергозбереження не стануть, тому що далеко не завжди сім'ї можуть
власноруч скорочувати споживання, що залежить від багатьох факторів, на
які кінцевий споживач не впливає.
Протягом минулого року тривало підвищення тарифів на всі види послуг
ЖКГ: електроенергія подорожчала в 1,6 разу, холодна вода й газ — в 1,42,
гаряча вода — в 1,82, опалення — майже в 1,9 разу. Українці намагаються
заощаджувати: за даними НБУ, споживання послуг ЖКГ скоротилося майже на
7%. Це, до речі, єдина позиція з аналізованих, за якою зафіксоване
зниження. Але фінансовий ресурс родин вичерпується. Той же Нацбанк у
своєму Інфляційному звіті зазначає, що обсяги споживання (не тільки
послуг ЖКГ) з кінця 2014 р. випереджали зростання доходів населення.
Подорожчання не лише комуналки, а й інших товарів і послуг поступово
стоншувало сімейні бюджети, що призвело до використання населенням
заощаджень, накопичених у попередні роки. Українці активно продають
валюту, щоб підтримувати той рівень життя, до якого звикли. За даними
НБУ, перевищення продажу валюти населенням над купівлею в другому й
третьому кварталах 2016-го було найбільшим з 2002 р. Але й цього не
вистачило.
Із грудня минулого року спостерігається зростання заборгованості за
оплату послуг ЖКГ населенням. Українці в масі своїй — сумлінні
споживачі, рівень оплати за комуналку завжди становив 90% і вище. Але
статистика минулого року вийшла іншою. За 2016 р. населенню за послуги
ЖКГ було нараховано до оплати 72,5 млрд грн, а оплачено — 60 млрд.
Рівень оплати з початку року — 82,8%, але в грудні — вже тільки 63,8%.
Опалювальний сезон, мабуть, вніс свої корективи. Неважко припустити, як
зміниться платіжна дисципліна, коли вартість електроенергії збільшать ще
на 60%.
На кінець грудня 2016-го заборгованість населення за централізоване опалення й гаряче водопостачання становила 9,4 млрд грн, за газопостачання — 6,4 млрд, утримання будинків і прибудинкових територій — 2,4 млрд, централізоване водопостачання — 1,5 млрд, вивезення побутових відходів — 0,4 млрд, електроенергію — 3,3 млрд грн. Разом — 23,4 млрд грн боргів. Звичайно, ця сума виникла не за рік, але тільки за 2016-й "накопичилося" 12,5 млрд, тобто заборгованість зросла більш як удвічі. При цьому в першому півріччі 2016-го через неадекватні норми споживання держава з допомогою субсидій "переплатила" за газ 11 млрд грн. Суми порівнянні, відмінність лише в тому, що борги населення — це живі гроші, які треба витягнути із сімейних бюджетів, а "переплати" держави — це взаємозаліки між постачальниками… і хто там рахує ці "копійки".
У країні вже 44% сімей одержують субсидії. У деяких регіонах, наприклад,
Тернопільській і Сумській областях, їх оформили понад 60% сімей. Лише
2016-го по субсидії звернулося 7,4 млн домогосподарств, або на 25,5%
більше, ніж попереднього року. Одержали всі й навіть більше. За даними
Держстату, субсидії оформлено 103% тих, хто звернувся (з урахуванням
заяв, які надійшли
2015-го). Більшість субсидіантів — жителі міст (5 млн родин), тобто
переважно тих самих багатоквартирних будинків старої забудови, утеплити й
модернізувати які найскладніше.
Середній розмір призначеної субсидії на одне домогосподарство в грудні
2016-го збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на
25,1% і становив 1364 грн. При цьому середнє нарахування за послуги ЖКГ у
грудні 2016-го — 1557 грн, начебто держава має справлятися, але борги
ростуть. Адже були й платіжки, в яких сума в півтори тисячі гривень ледь
покривала тільки рахунок за опалення. А тих, хто чітко зміг би пояснити
принципи тарифоутворення, так і не знайшлося. Чому, наприклад, вартість
електроенергії, що підвищилася за два останні роки на 200%, виявилася в
підсумку "нижча за ринкову"? Як можна визначити ринкову вартість, якщо
ринок як такий відсутній, а формування тарифу — це боротьба між
популістами й монополістами?
Нагадаємо, що тариф на електроенергію для споживачів підвищується для
того, щоб ліквідувати перехресне субсидування — дотації населенню за
рахунок промисловості. Ліквідувати його, як бачимо, не можуть — тариф
"неринковий". При цьому вартість електрики для промисловості, що
субсидіює населення, з 2015-го підвищували тричі. Щось не сходиться.
Водночас продуктивність державного "Центренерго", приватизацію якого
знову перенесли, падає, державні ж АЕС увесь час у ремонтах, і тільки
приватна ДТЕК нарощує виробництво. Відповідно розподіляються й прибутки
від підвищених тарифів — ДТЕК і Ахметов у виграші, як розумієте. Виграти
хоче й інвесткомпанія ICU, що володіє євробондами ДТЕК і докуповувала
їх навіть 2015-го, коли компанія показувала рекордні збитки. Начебто
нічого крамольного в цій інвестиції немає, лише два нюанси: нинішній
керівник НКРЕКП, яка систематично підвищує тарифи, — колишній
співробітник ICU, а президент країни Порошенко — людина, в інтересах
якої ICU працює.
А що робити споживачеві — заручнику цієї боротьби за надприбутки — у
таких "ринкових" умовах?
На програмі "теплих кредитів" далеко не виїдеш. Статистика
багатообіцяюча — позики одержали 200 тис. сімей і майже 400 ОСББ,
підписано понад 200 місцевих програм співфінансування. Але загальна сума
виданих кредитів недотягує до 3 млрд грн, при цьому держава
компенсувала лише мільярд. Такими темпами нам знадобляться десятиліття
для тепломодернізації.
Щоправда, голова Держенергоефективності стверджує, що скорочення
споживання газу відбулося саме завдяки цій ініціативі. Однак НАК видає
статистику, що свідчить про протилежне: за 2016 р. споживання на 12%
знизилося в промисловому секторі, населення, навпаки, стало споживати
більше (+5%). Хоч як дивно, намагаються заощаджувати ТКЕ — вони
скоротили виробництво теплової енергії для населення на 3%, але
перекрити зростання споживання все одно не змогли.
Не справляється з проблемою і п'ятирічна "розстрочка" на оплату
комуналки. У 2016-му з населенням було укладено 36 тис. договорів про
погашення реструктуризованої заборгованості на загальну суму 165 млн
грн. Сума внесених платежів з урахуванням довгострокових договорів
становила й того менше — 102,6 млн грн. На тлі більш як 12-мільярдного
приросту боргів тільки за минулий рік виглядають ці ініціативи, м'яко
кажучи, блідо.
Влада придумує різноманітні способи того, як урезонити неплатників, —
від цілком мирної, але неефективної реструктуризації заборгованостей до
лякаючого, але юридично складного арешту майна боржників. Пропонують,
наприклад, запровадити пеню для неплатників. Нова редакція закону про
житлово-комунальні послуги, яка нині перебуває в парламенті, передбачає
нарахування 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення. З одного
боку, розмір пені здається відносно невеликим, якщо йдеться про платіжку
в півтори тисячі й заборгованість у кілька місяців (хоча в перерахунку
на 12 місяців "накапує" 36,5% річних), з іншого — якщо в сім'ї справді
немає грошей на оплату самого рахунку, пеня достатнім мотиватором не
стане.
Несвоєчасна оплата, обтяжена субсидіями, які проходять на рівні
взаємозаліків між державою й постачальниками, у буквальному значенні
розвалює галузь. Про економію й модернізацію в таких умовах говорити
складно, якщо взагалі можливо. Збитки підприємств ЖКГ у 2014-му
становили 3 млрд грн, у 2015-му — 4,2 млрд, за дев'ять місяців 2016-го —
перевалили за 5,5 млрд грн. Дебіторська заборгованість підприємств ЖКГ
за цей самий період досягнула 13,3 млрд грн, кредиторська — 28 млрд.
Організаціям ЖКГ
від початку року нараховано
52,5 млрд грн, з них 12,2 млрд — тільки за грудень 2016-го. А от
перераховано лише 37,5 млрд грн (за грудень — 7,9 млрд). Заборгованість
бюджетів усіх рівнів перед організаціями, що надають житлово-комунальні
послуги, на кінець грудня становила 22,6 млрд грн. Погодьтеся, щось
утеплювати, латати й конопатити, якщо обігових коштів бракує, важко.
Однак примітно, мабуть, інше — це акценти, які уряд розставляє в такий
спосіб, щоб змусити людей оплатити астрономічні рахунки, а не спробувати
знизити суми в платіжках. Енергоефективність — один із пріоритетів
Міністерства регіонального розвитку. Монетизація субсидій — у
пріоритетах Міністерства соціальної політики, відкритий ринок енергетики
— першочергова мета Міненерговугільпрому. Усі начебто при справі, а
робота не йде.
Системи теплопостачання зношені, у них втрачається майже 2,5 млрд
кубометрів газу, втрати в будинках ще більші — близько 9 млрд
кубометрів. Люди оплачують, але не одержують понад 11 млрд кубометрів
газу з 18,6 млрд, що поставляються для потреб ЖКГ. Скоротити втрати може
тільки модернізація, що потребує величезних інвестицій. При цьому
виробники тепла, така вже у нас система розрахунків, зобов'язані
заплатити за газ до того, як з ними розрахується кінцевий споживач. Це
породжує хронічні заборгованості й відсутність коштів для підтримання
зношеної на 70% інфраструктури хоча б у задовільному стані. При цьому
система субсидій не мотивує постачальників заощаджувати, адже що більше
тепла вони поставлять (або втратять), тим більше коштів з бюджету
одержать.
Кінцеві споживачі також позбавлені якихось можливостей виправити
ситуацію принципово. Теоретично ОСББ можуть вибирати постачальників,
практично — ні. Утеплення будинків теж відбувається мляво, тому що на це
потрібні кошти, а головне, бажання більшості мешканців щось змінювати.
Але ми пам'ятаємо, що 60% родин, які одержують субсидії, живуть саме в
багатоквартирних будинках. Вони не зацікавлені в утепленні, оскільки не
відчувають повною мірою тягаря "ринкових" тарифів. Місцева влада,
незважаючи на всілякі успіхи децентралізації, підвищенням
енергоефективності теж не стурбована. В Україні є успішні кейси, коли на
місцях залучалися інвестиції, проводилося централізоване утеплення
будинків і відновлення інфраструктури, але їх можна полічити на пальцях
однієї руки. У масі своїй влада на місцях киває у бік Кабміну, вважаючи,
що саме там повинні розібратися з енергетичними проблемами регіонів.
При цьому, наприклад, рівень оплати за послуги ЖКГ у Сумській області,
що лідирує за кількістю родин, які оформили субсидії, за підсумками
2016-го становив лише 40%.
Мінрегіонбуд, взявшись упритул за реформування сектора, підготував цілий
ряд законопроектів (про енергоефективність споруд, житлово-комунальні
послуги, комерційний облік тощо), покликаних створити нові правила
роботи ринку. Але навіть коли запрацює Фонд енергоефективності,
підтримуваний грантами й технічною допомогою міжнародних організацій, за
оцінками самого Мінрегіону, обсяг виплачуваних з бюджету субсидій
скоротиться на 5 млрд грн, а споживання газу — на 1,5 млрд кубометрів на
рік. Це непорівнянні показники з поточними бюджетними витратами на
субсидії та оплаченими споживачами енергетичними втратами.
Вони не виправлять ситуації миттєво, але здатні закласти фундамент
реальної реформи. Усі ці законопроекти очікують прийняття в парламенті. У
тому самому, в якому не набирається й двох сотень депутатів для
проведення засідань. І одного ухвалення законів мало, вони ще мають
працювати, на що знадобиться час. А попереду ще розробка численних нових
технічних регламентів і систем сертифікації, порядків, правил і
переліків.
Тільки встановлення в будинках вузлів обліку тепла й води дало б змогу
протягом трьох років скоротити споживання на 15–20%, але необхідний для
цього законопроект як був прийнятий у першому читанні в жовтні минулого
року, так і лежить у парламенті донині. А якщо заглибитися в інші плани
Мінрегіону, стає зрозуміло, що навіть стахановськими темпами реалізувати
все до початку наступного опалювального сезону неможливо, та й до
сезону 2018/2019 — малоймовірно. Накопичені проблеми помножаться, адже
сімей, які одержують субсидії, буде менше, але суми в платіжках навряд
чи знизяться.
На скорочення споживання газу потрібно, за оцінками Мінрегіону, 30 млрд євро. Донори готові надати Фонду енергоефективності 100 млн євро і консультативну допомогу. Решта — вкладення місцевих бюджетів, ОСББ і громадян. Фонд готовий покривати від 20 до 50% вартості кожного проекту. Чи реально це, враховуючи, що половина сімей — отримувачі субсидій, а половина витрачає останнє на оплату рахунків. А головне, як швидко ми відчуємо позитивні зміни, якщо навіть базові закони, необхідні для старту реформи, ще не прийняли? Політичної волі немає чи є бажання продовжити банкет за рахунок споживачів?
Автор: Юлія Самаєва